Господь из праха нас создал, лежащего в преддверье ада, чтоб вознести затем на небеса. И жизнь, что тело убивает дней теченьем, - лишь лестница стремящимся наверх. Так крючья для подъема в сердце, вбивает каждый миг, души неутомимый альпинист. Кому-то камень на могиле станет гнетом, вдавившим в глубину геенны вечной, - а добрый человек, прошедший путь в согласье с верой, взлетит к Творцу с толчком от монумента.
Сонм страждущих, снедаемый страстями, ответы ищет там, где посчитает нужным, - но истин нет в неправедных желаньях, как сладости в соленом океане. К питью пригодна лишь чистейшая вода из родника высоких откровений, что дарят просветленные святые, услышав и поняв божественный призыв.
К чему лукавить в одиночестве с собою, - когда все материальное ничтожно: зачем придумывать свой собственный, вмещающий грех, рай? Обманывать – закрыть глаза пред солнцем, что не коверкает действительность и светом, развеет тени созданных укрытий, чтоб проявить их подлинную суть. Не стоит имитация усилий, потраченных в попытке искривленья из недалекости гармоний совершенства, - ведь равновесие на пике мирозданья: лишь компромисс меж небом и людьми. Здесь полный вес прекрасного и скверны не маскирует блеск одежд никчемных, - когда от грязи никнут крылья, чтоб оборвать полет из пошлости к Любви...
И всегда за спиной –
Путь возврата домой,
Впереди – только высь,
Лишь ногой оттолкнись!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
