Я в смирении плачу Господь пред Тобой
Сердце ранено больно,печалью, тоской
Среди этого мира разврата и лжи
Помоги мне мой Бог и меня поддержи
Я несу Твою правду и Истины Свет
Часто слышу в догонку - тебе места здесь нет
Могут плюнуть в лицо, с ходу дать тумака
Я давно бы упал, но лишь Божья рука
К вечной правде и радости нежно ведет
Направляет на путь и спасенье дает
Как не просто быть белой вороной средь всех
Что для мира нормально, для тебя это грех
Пальцем тычат, смеются ко мне говоря:
Где твой Бог, Бога нет, ты смиряешься зря
Знаю Ты воссияешь как Правда с небес
Для того Бог пришел, и страдал, и воскрес
Чтоб сегодня любой кто поверит в Тебя
Кротко шел за Тобой и был верен в скорбях
Сладкой жизни Господь Ты не обещал
Тебя били, ругали, а Ты всех прощал
Я иду за Христом и по Божьим следам
Чтобы в вечности царствовать с Господом там
Дмитрий Анисимов,
Беларусь Речица
Анисимов Дмитрий Иванович 35 лет.Верующий с 17 лет Закончил в 2001 году Ленинградскую академию психологии. Специализация: психология социальной работы. Работал психологом консультантом при центре социального обслуживания.В Церкви несет служение в группе прославления. e-mail автора:Fleita55@mail.ru
Прочитано 9297 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Блажен ты брат,идущий за Христом,
Служи ему молитвой и постом,
Служи,когда в лицо плюют,
Но знай Мессия в сердце.Стук. Комментарий автора: Спасибо Женя
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
